Субота
16.12.2017
06:25
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Сукачівське НВО "ЗОШ І-ІІІ ст. - дитячий садок"
Головна Реєстрація Вхід
Психологічна служба НВО »
Меню сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

                                                                                                   

Як запобігти дитячим психологічним травмам.

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п’ятирічному синові: «Я вб’ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою — дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя. Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини? Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім’ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди…» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується. Приниження — постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»… Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -“ярлики” глибоко проникають у душу дитини. У неї з’являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе. Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий» . Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм? У таких дітей можуть з’явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички — смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія. Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь. На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх. Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов’язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім’ї, відвертаючи страхи у дитини. Звичайно, найбільше страждають від домашньої тиранії дітки у віці до 10 років. Причому кожен третій із них не вчився у школі — чи то батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи то дітлахам просто ні в чому відвідувати заняття. Щорічно в Україні порушується близько 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало власне насильство над дітьми з боку родичів — не лише батьків, а і братів, сестер, бабусь і дідусів. До того ж, українських правоохоронців зараз надто турбує тенденція до різкого збільшення злочинів проти дітей, зокрема дуже маленьких — до одного-двох років. Проблема насильства щодо дітей ускладнюється соціально-економічною нестабільністю у суспільстві: у нашій країні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де дорослі постійно перебувають у пошуках роботи, шматка хліба для себе і своїх дітей, iз них — 60 тисяч сімей, де проживає понад 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними. Але психологи зазначають: жорстоке поводження з дітьми — це дуже часто результат того, що самі батьки в дитинстві страждали від насильства в родині. Іноді вони намагаються виправити власні помилки і використовують для цього своїх дітей, як мішень. І цей сценарій може повторюватись декілька поколінь. Часто трапляється й таке, що в людини ще не сформувалися відчуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в тій чи іншій ситуації, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом — образами або побиттям. Існує доволі поширена думка, що насильство трапляється лише в родинах, які живуть у злиднях або де батьки алкоголіки чи наркомани. Таке уявлення є не зовсім правильним. Із досвіду працівників «Телефону довіри» відомо, що жорстоке ставлення до дітей трапляється і в абсолютно благополучних та, на перший погляд, ідеальних сім’ях. Але, незважаючи на те, де і в яких родинах трапляються випадки насильства, наслідки поганого ставлення батьків до дітей однакові. Ставши дорослими, діти, що страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і, в першу чергу, страждає їхня родина. А вже їхні діти як найбільш незахищена категорія стають жертвами. Модель «агресоржертва» повторюється знову і знову. Як це не парадоксально, але найбільший ризик нехтування потребами дитини виникає саме у тих батьків, чиє дитинство минуло в умовах насильства і зневаги. Діти, які зазнають психологічних та фізичних травм внаслідок жорстокого з ними поводження, стають потайними та агресивними, нікому не довіряють, особливо дорослим. Дитина, як правило, починає гірше вчитися, не бере участі у шкільних справах, погано спить, а іноді навіть тікає з дому. Вона боїться гніву батьків і не знає, до кого їй можна звернутись, з ким поділитись своїми проблемами. У такій ситуації екстрена психологічна допомога для багатьох постраждалих дітей є справжнім порятунком. Треба проводити з батьками освітню програму відносно важливості морального розвитку дитини. Психологічні закономірності засвоєння інформації Учня завжди лякає надто великий обсяг матеріалу для ви¬вчення. Інстинктивно він віддаляє «день розплати», і перед самим іспитом перед ним постам величезний масив незасвоєної інформації, який за день і справді важко опрацювати. Практика засвідчила, що спочатку слід переглянути весь матеріал і поділити його таким чином: якщо треба вивчити 120 питань за чотири дні, то в перші два опрацьовують 70 % усього обсягу, на третій — решту, на четвертий день повторюють засвоєне. При цьому складні теми треба чергувати з простіши¬ми — не обов’язково вчити всі питання підряд. Найбільше учнів зазвичай непокоїть матеріал попередніх класів, тому їм слід переглядати старі підручники, щоб освіжити в пам’яті давно пройдений матеріал повною мірою. Є певні психологічні особливості засвоєння інформації, які мають ураховувати діти та їхні батьки. 1. «Фактор межі» — найкраще запам’ятовується інфор¬мація, викладена на початку і наприкінці тексту. Середина зазвичай не затримується в голові, тому особливу увагу слід приділяти саме їй. 2. Повторювати треба не механічно, а вдумливо, зосередив¬шись на змісті. Після «завантаження» 20—ЗО % інформації, якщо її не повторювати, втрачається за перші 10 год. Щоб цього не трапилося, бажано прочитати текст, повторити його двічі, че¬рез 20 хв — втретє, через 8—10 год — учетверте, через добу — ще раз. Тільки після цього можна бути впевненим, що інформація надовго «оселилася» в голові дитини. 3. Особливість «упізнавання». Дивлячись на текст, учень відчуває, що колись він усе це вже чув, бачив, отже, витрачати час на це завдання не варто і треба переходити до наступного. Насправді ж він несвідомо сам себе обманює, і якщо не вивчити уважно те, що здавалося таким знайомим, іспит закінчиться сумно. Тож не обманюйте самі себе. 4. Враховувати треба ще й особливість типу сприйняття. Яким чином дитина може все найкраще запам’ятати? Що їй ближче — текст, малюнок, логічна схема, мовленнєве відтворення? Знаючи свої сильні сторони, легше відповідно занотувати головне. 5. Особистий чинник. Спробуйте знайти щось цікаве у найнуд- нішому матеріалі, проведіть якусь паралель з особистим життям, власним досвідом. Адже цікаве запам’ятовується набагато лег¬ше. Пам’ятай, що ми засвоюємо:  10 % того, що читаємо ;  20 % того, що чуємо;  30 % того, що бачимо;  50 % того, що бачимо і чуємо;  70 % того, що говоримо;  90 % того, що говоримо і робимо. Додаткові сприятливі чинники Допомога друга. Батьки часто не дуже задоволені тим, що дитина запрошує до себе друга чи подругу для спільного вивчення питань білетів. Вважається, що в кращому разі вони просто роз¬мовлятимуть не по суті. Насправді ж підготовка до іспиту вдвох має безліч переваг, звісно, якщо поставитися до неї серйозно і сумлінно. Запам’ятайте, що вчити вдвох справді не можна, а ось повторювати, «репетирувати» навіть бажано. Це доцільно робити напередодні екзамену. Можна розподілити теми за інтересами, складністю, ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий ще не вивчив. Робити це потрібно треба чітко, детально, з емо¬ційним забарвленням. Таким чином дитина мимоволі запам’ятає матеріал, який колись полінувалася вивчити. Можна проводити репетиції перед дзеркалом і наодинці. Ставте собі запитання, вголос відповідайте, слухайте свою мову. Шпаргалка. Іноді шпаргалка і справді потрібна. Щоправда, це не означає, що терміново слід робити додаткові кишені на підкладці піджака чи пришивати їх до спідниці. Використання\ шпаргалок на екзамені часто закінчується ганебним викриттям. Вони потрібні лише тим, хто краще запам’ятовує матеріал під час конспектування. Викладений стисло (у вигляді тез), він кра¬ще тримається у голові. Шпаргалки зручно перечитувати перед самим іспитом, а ось брати із собою не слід. Настрій. Корисно навчитися вгамовувати свої почуття, щоб хоча б зовні почуватися спокійно. Щоб подолати страх, роз¬повідайте самі собі вивчений матеріал, ніби ви відповідаєте перед екзаменатором. Спробуйте уявити складну ситуацію на іспиті й знайти з неї вихід. Ставте самі собі складні запитання і намагайтеся відповісти на них — переживіть свій страх ще до екзамену. Згадайте випадки свого успіху, переживіть їх ще раз, застосовуйте аутогенне тренування. Складіть для себе формули, налаштуйтеся на те, що «в мене все вийде», й повторюйте ці слова перед сном. На іспиті не втрачайте самовладання у важкі момен¬ти. Складіть план своєї відповіді, напишіть вступ для кожного випадку — це теж заспокоює. Допомога батьків. Батьки часто забороняють своїм дітям перед іспитом займатися спортом, спілкуватися з друзями «не у справі», зачиняють удома, відбирають мобільний, вимикають телевізор, тобто прагнуть оберігати інтелектуальну діяльність свого сина чи доньки від сторонніх впливів. А бажано було б не провокувати конфлікти, не нагнітати і без цього напружену обстановку. Треба емоційно захистити дитину — запросити на спільну поїздку чи прогулянку, поговорити про життя. Робота над собою. Уявіть, що ви на іспиті, що перед вами строгий екзаменатор, і спровокуйте в собі відповідні емоції. У цей момент повільно і глибоко дихайте. Прорепетируйте відповідь на один із екзаменаційних білетів. Такі вправи треба виконувати щодня. Зняти нервове напруження допомагає дихальна гімнас¬тика: повільно вдихайте повітря, почергово напружуючи м’язи рук, ніг, а потім повільно розслабляйте. Аутотренінги. За кілька днів до екзамену проводьте прості тренінги, які налаштовують на успішний результат, п’ятнадцять разів промовляйте, навіть не задумуючись над змістом, такі слова: «Я спокійний. Я впевнений у собі. Я знаю предмет. Я добре складу екзамен». Якщо засинаєте над підручником, помасажуйте 5 се¬кунд точку між великим і вказівним пальцями руки, можна роз¬тирати долонями вуха. Допомагає і масаж біологічно активних зон на зовнішньому боці литок на чотири пальці нижче від колін.

 

МОЯ ДИТИНА ПІДЛІТОК МЕНЕ НЕ ЧУЄ

 

 

https://dytpsyholog.files.wordpress.com/2016/02/d0bdd0b5-d181d0bbd0b8d188d0b8d182.jpg

 

“Моя 14-річна дочка зовсім від рук відбилася: вона взагалі не реагує, коли я прошу її що-небудь зробити. Робить такий вигляд, ніби мене і немає зовсім поруч. А мені вже набридло повторювати:” Скільки разів тобі говорити ?! ! “- все одно немає ніякої відповіді.” Відстань! “- і то не завжди може сказати …”
 

 

Знайома історія? Що ж робити в таких випадках, як “достукатися” до своєї дитини?

 

Вам допоможуть наступні правила:

 

Правило 1. Звертаючись до дитини, говоріть менше, а не більше. У такому випадку у вас підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Чому? А тому, що дітям потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість переробки інформації, ніж у дорослих).

Таким чином, якщо ви задаєте своєму чаду питання або просите про що-небудь, почекайте, принаймні, п’ять секунд – дитина сприйме більше інформації і, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. Спробуйте говорити коротко і точно, уникайте тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Наприклад: “Прибери, будь ласка, в шафі перед тим, як підеш гуляти”, “Зараз тобі треба вивчити фізику” і т. Д. Іноді достатньо одного слова-нагадування: “Прибирання!”, “Література!”.

Правило 2. Говоріть доброзичливо, ввічливо – як би ви хотіли, щоб говорили з вами, – і … ТИХО. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати вас. Адже недарма вчителі так успішно використовують цей прийом, щоб привернути увагу класу.

 

Правило 3. Будьте уважним слухачем, не відволікайтеся на сторонні справи, коли дитина вам щось розповідає. Слухайте її в два рази більше, ніж говорите. Ваше дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися. Переконайтеся, що самі можете служити прикладом того, що вимагаєте від своєї дитини (звертайте увагу на те, як ви слухаєте чоловіка, друзів, рідних і, звичайно ж, саму дитину).

 

Правило 4. Якщо ви дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Ваше роздратування, агресія моментально передадуться вашій дитині, і вона вас вже не почує. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей даного віку є емоційна нестабільність, в більшій мірі обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.

Правило 5. Перш ніж щось сказати, встановіть зоровий контакт з дитиною. Переконайтесь, що вона дивиться на вас, а не в бік (якщо ні, то попросіть подивитися на вас – цей прийом працює і з дорослими, наприклад з чоловіками). Коли ви дивитеся один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання або питання. Якщо робити так весь час, коли вам потрібна увага дитини, це привчить її слухати вас.

 

Поради батькам про виховання підлітка

 

Виховання підлітка – дуже складне завдання. У цьому віці діти, з одного боку, вже перестали бути залежними від вас малюками, а з іншого – ще не перетворились на дорослих молодих людей. Ця перехідна фаза приносить проблеми як батькам, так і самим підліткам. Проте за допомогою терпіння й корисних порад, викладених нижче, ви зможете успішно подолати цей період життя дитини й перетворити вашого підлітка на впевнену молоду людину.

Далі наводяться десять корисних порад, які допоможуть вам зміцнити й оздоровити ваші стосунки з підлітком.

Будьте не батьками, а друзями
Час балувати дитину минув! Будьте більше друзями, ніж батьками. На цьому етапі дуже важливо, щоб ваша дитина усвідомила, що ви любите її та дбаєте про неї. Замість того щоб виносити догани за помилки, продемонструйте підлітку, що ви розумієте ситуацію й завжди готові його підтримати. Це одна з найкращих порад про виховання підлітків, яку вам варто прийняти.

Поважайте особистий простір підлітка

Секрети складають більшу частину життя підлітка. Як батькам вам необхідно знати всі таємниці життя вашої дитини, але іноді їй необхідно надавати особистий простір та уникати втручання в її світ. Нехай ваша дитина приходить до вас тоді, коли вона дійсно потребує цього.

Підготуйте себе до особливостей підліткового періоду

Підліток – це вже не дитина, тому треба певною мірою готувати себе до його виховання. Читайте книги або пригадуйте свої підліткові роки й те, як ви справлялися зі змінами у вашому житті. Чим більше ви дізнаєтесь, вивчите й проявите емпатії, тим краще зможете зрозуміти вашого підлітка та його проблеми.

Дисциплінуйте, а не карайте

Коли ви намагаєтесь установити певні стандарти поведінки підлітка, не будьте нав'язливими. Обговоріть з дитиною дисциплінарні моменти й візьміть до уваги її думку. Поясніть, чому необхідно встановити правила дисципліни та яку користь вони принесуть їй. Дуже важливо дати підлітку можливість висловити свою точку зору перед установленням будь-яких дисциплінарних правил.

Прищеплюйте почуття відповідальності

У деяких культурах підліток уважається вже дорослим. Це сприятливий час, щоби зміцнити його почуття відповідальності. Спробуйте покласти на нього більше домашніх обов'язків, а також надайте йому можливість самому справлятися з ними. Це повинно вселити в підлітка почуття відповідальності та впевненості в собі.

Знайдіть час для систематичного довірливого спілкування з підлітком
Підлітки, як відомо, народ украй нетовариський, тому батьки просто зобов'язані забезпечити систематичне спілкування з дитиною. Незалежно від напруженого робочого графіка й ділового способу життя, батьки повинні знаходити час вільно спілкуватися зі своїми дітьми і співпереживати їхні життєві перипетії. Це може бути будь-який час: під час сніданку, удень або в кінці дня за вечерею.

Дійте превентивно, з урахуванням прогнозу розвитку подій

Шукайте відповідний час, щоби порозмовляти з вашою дитиною про важливі для неї запитання, які вона часто не у змозі поставити, або просто соромиться зробити це. Це може бути тактовна розмова про музичні переваги або серйозне обговорення таких тем, як період статевого дозрівання чи інтимне життя. Намагайтеся чітко відповідати на запитання підлітка, не намагайтесь ухилитись або давати завуальовані відповіді.

Будьте свідомими й обережними
Необхідно надати підлітку особистий простір, але в той же час важливо взяти за правило дізнаватись (непомітно дізнаватися) про ті місця, які він відвідує, і про його компанію. Це не означає, що ви повинні шпигувати за своїм підлітком і підслуховувати його розмови. Ви повинні бути відкритим до спілкування, щоб дитина не боялася звертатись до вас.

Будьте милосердними і співчутливими

Перед тим як суворо відчитати підлітка, постарайтесь поставити себе на його місце. Будьте розсудливими, дотримуйтеся правил і дисципліни. Важливо бути привітним, терплячим і здатним зрозуміти. Намагаючись дисциплінувати підлітка, ніколи не застосовуйте силу й не завдавайте фізичної шкоди його здоров'ю. Дослідження довели, що озлоблені та скривджені підлітки зазвичай виростають неповноцінними й навіть жорстокими дорослими.

Будьте гідні наслідування
Навіть у підлітковому віці діти наслідують батьків просто тому, що батьки – це єдина константа в їхньому мінливому світі. Якщо існує невідповідність між тим, що ви кажете, й тим, що ви робите, підліток легко визначить фальш. Тому завжди намагайтесь бути прикладом для наслідування – тим, кого підліток з радістю копіює.

Виховання підлітка вимагає більше турботи, ніж будь-який інший період виховання. Хто завгодно може надати підлітку їжу й дах, але тільки турботливі батьки, які розуміють і підтримують, здатні вказати йому правильний шлях. Тому будьте максимально обережними та дбайливими при вихованні підлітка, дуже скоро він стане дорослим, і у вас почнуться кращі часи!

 

ПОРАДИ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ЩОДО УСПІШНОГО НАВЧАННЯ ТА МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ:

 

1) Дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки,чіткого режиму життя (розподіл часу для праці,навчання,дозвілля,відпочинку);

практикувати визначення кожному членові сім’ї його обов’язків,конторолювати їх виконання,спільно з дітьми аналізувати стан життя родини,її перспективи,внутрісімейні плани тощо;

 

2) постінйо тримати в полі зору шкільне життя дитини,цікавитися її успіхами,проблемами,труднощами,інтересами,запитами,прагненнями та способами їх задоволення;

3) знати товаришів своєї дитини,зони її неформального спілкування,сповідувані нею ідеали,пріоритетні життєві орієнтири;

4) виховувати в дітей відповідальне,ціннісне ставлення до свого здоров’я,культивувати розуміння обов’язку,допомагати в майбутньому своїм престарілим батькам і родичам,дітям,усім нужденним людям утримувати свою сім’ю;

 

5) компетентно й педагогічно грамотно (без повчань,моралізування,докучливості,залякування,з урахуванням вікових характеристик) обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани,токсикомани,алкоголіки).Намагатись,аби перша інформація про наркотичне лихо та сумнівний кайф надійшла до дітей саме від батьків,родини,а не від компанії,з вулиці тощо;

6) обмежувати доступ дітей до інформації,що популяризує наркоманію,зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин;

7) розвивати й заохочувати самойстійність у дітей,уміння відстоювати свою позицію.власні переконання;навчати протистояти агітації прихильників сучасного способу життя, «прикрашеного» наркотичними й токсичними речовинами,алкоголем тощо;

8) підтримувати постійний зв’язок зі школою,іншими виховними структурами суспільства,допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого покоління;

9) знати й уміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків.токсичних речовин,алкоголю тощо (зміни фізичного стану,поведінки,активності тощо);

10) бути готовими до консультацій із педагогами,психологами,медиками;до відвертої та спокійної розмови з дитиною;до прийняття певних дисциплінарних рішень щодо обмеження непродуктивного часу життя дитини й контактування її з підозрілими товаришами.Первинною профілактичною роботою стає якомога повна інформація про фізичне,психологічне й духовне здоров’я людини,його збереження.

 

Доброзичливий, здоровий клімат у школі допомагає викликати учнів на відверту розмову,краще сприйняти інформацію.

Тяжіння підлітка до вживання психоактивних речовин найчастіше є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя,ніколи не буває випадковим,а є логічним завершенням поереднього розвитку.

Саме ці особливості викликають відхилення в поведінці,напруженість у соціальних контактах,які в свою чергу пов’язані з виникненням потреби змінити свій психічний стан.

Для поліпшення взаєминим із дітьми «групи ризику» практичним психологом розроблені такі рекомендації вчителям:

1.Адекватність вимог:відповідність їх можливостям учня – надання йому права самому визначати свої головні інтереси в житті.

Нав’язування педагогами й батьками учню власних високих стандартів,чужих йому інтересів викликає,як правило,у нього почуття невпевненості,неповноцінності,інколи й агресію.

2.Забезпечення емоційного комфорту підлітку. Небажано,щоб учень сприймав учителя як налаштованого проти нього,тому потрібно сприймати дітей «групи ризику» такими якими вони є,спокійно,а не спалахувати на кожне їхнє негативне висловлювання або вчинок.

3.Посилення контролю. Його особливо потребують імпульсивні,нестримані діти.

Рекомендується за провини їх не стільки карати,скільки викликати почуття розкаяння за вчинене.Використовувати такі засоби виховног овпливу,як стимуляція зразкової поведінки,демонстрація образи,відмова від схвалення.

4.Схвалення активності. Гіперактивних і неорганізованих дітей рекомендується завантажувати корисною та цікавою діяльністю,не залишаючи багато часу для байдикування.Інакше вони використовуватимуть його для небажаних дій.

5.Надання самостійності в такій індивідуальній формі,щоб у підлітка розвинулося почуття причетності,розуміння значущості власного місця в житті та своєї соціальної ролі,і,зрештою,щоб підліток прийшов до зміни моральних цінностей,підвищення рівня відповідальності та впевненості в собі.

 

6.Уникати навішування ярликів. Досвід доводить,що переглядання вчителем своїх суджень про дітей «групи ризику»,швидка позитивна реакція та схвалення їхніх зусиль у подоланні своїх недоліків у навчанні й спілкуванні мають великий виховний ефект.

7.Викорстання схвалення та заохочення. Дітей «групи ризику» хвалять за поліпшення навчальної діяльності (а не тільки за здібності),за підвищення рівня вихованості,а також за зусилля в творчій діяльності.

8.Визнання педагогом

Вхід на сайт

Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Друзі сайту

Архів записів

Пошук